Приватне підприємство (надалі – ПП) з моменту вступу в дію Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року (надалі – ГК України), яким було передбачено відповідну організаційно-правову форму і протягом більше семи років, було однієї з найбільш поширених організаційно-правових форм господарської діяльності в Україні.
Основним поясненням популярності ПП перед іншими подібними організаційно-правовими формами, як от товариство з обмеженою відповідальністю (надалі – ТОВ), було те, що стосовно ПП законодавець не передбачив вимоги, щодо необхідності формування мінімального розміру статутного капіталу. Стосовно ж ТОВ вимога щодо мінімального розміру статутного капіталу до 05.11.2008 року була визначена у розмірі не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю, при цьому до моменту реєстрації ТОВ кожен з учасників був зобов’язаний внести до статутного (складеного) капіталу не менше 50 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного (складеного) капіталу грошей підтверджувалось документами, виданими банківською установою. Вже починаючи з 30.12.2009 року вимога щодо мінімального розміру статутного капіталу було зменшено та визначено в розмірі мінімальної заробітної плати, але оскільки вимога щодо необхідності кожного з учасників внести до статутного (складеного) капіталу не менше 50 відсотків вказаного в установчих документах вкладу до моменту реєстрації ТОВ, існувала як відчутна незручність, що при прийняття рішення при обранні організаційно-правової форми майбутнього суб’єкта господарювання схилялась на користь ПП.
І хоча обрання ПП, як організаційно-правової форми господарської діяльності, яке до 06.06.2011 року – дати скасування вимоги, щодо обов’язкового внесення 50 відсотків вкладу до моменту реєстрації ТОВ, давало можливість більш мобільно зареєструвати компанію, при цьому потрібно мати на увазі, що законодавець при нормативному врегулюванні діяльності ПП завуалював обмеження щодо суб’єктного складу ПП.
Хто може бути засновником (учасником) ПП і яке поєднання суб’єктного складу засновників (учасників) не допускається.
Відповідно до ч. 1 статті 63 ГК України, серед видів та організаційних форм підприємств, може діяти приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи). Відповідно ж до положень ч. 1 статті 113 ГК України, приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання – юридичної особи.
У наведених вище положеннях ГК України, суб’єкт господарювання – юридична особа, як можливий засновник (учасник) ПП, вживається в однині, при цьому щодо фізичних осіб вказано, що засновниками (учасниками) ПП можуть бути один або кілька громадян, іноземців, осіб без громадянства.
Положення ГК України відповідно до якого приватним є підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання – юридичної особи чи на основі приватної власності громадян викликало дискусії чи варто це положення сприймати, як пряме обмеження на поєднанні в числі засновників (учасників) одночасно юридичної особи та однієї чи кількох фізичних осіб. Крапку в дискусії щодо можливої конфігурації засновників (учасників) ПП поставив Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у Листі від 24.12.2004 N 9014 «Про надання роз’яснень деяких положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», у якому засновниками приватного підприємства можуть бути: одна фізична особа; декілька фізичних осіб; одна юридична особа.