Розподіл майна подружжя: корпоративні права

Згідно з пунктом 1 статті 66 Господарського кодексу України, «майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства».

Не будемо ми ділити і внесок до статутного капіталу, створений одним із подружжя. Так, статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що власником майна, переданого товариству учасниками, є саме товариство. Відповідно, майно, внесене як внесок до статутного капіталу господарюючого суб’єкта, переходить у його власність і не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У той же час, учасники господарського товариства, які передали товариству майно в якості внеску до статутного капіталу, наділяються корпоративними правами пропорційно номіналу таких внесків. Під корпоративними правами передбачають права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

З цього можна зробити висновок, що розподілу між подружжям підлягають корпоративні права. Однак і тут не все так просто. Адже корпоративні права являють собою сукупність майнових і немайнових прав, а стаття 61 Сімейного кодексу України прямо вказує, що об’єктом спільної сумісної власності може бути тільки майно.

Питання про розділ майна у вигляді акцій, частки (паю, частки) у фондах корпоративних господарських організацій вирішується залежно від виду юридичної особи, організаційно-правової форми його діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб’єктом.

Розглянемо можливість розділу корпоративних прав подружжя на прикладі найпоширеніших організаційно-правових форм підприємств: акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю.

Акціонерне товариство

Простіше всього справа обстоїть саме з акціонерним товариством.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерне товариство – господарське товариство, статутний капітал якого розділений на певну кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

У відповідності зі ст. 6 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” акція є іменним цінним папером, який посвідчує майнові права його власника (акціонера) щодо акціонерного товариства, а також немайнові права, передбачені законодавчими актами, які регулюють питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Цінні папери, згідно статті 177 Цивільного кодексу України, є річчю. Тому акції можуть бути об’єктом права спільної сумісної власності і предметом поділу між подружжям, якщо, звичайно, вони були придбані в шлюбі, за спільні кошти подружжя.

Товариство з обмеженою відповідальністю

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, яке має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами (ст. 50 Закону України «Про господарські товариства»). На відміну від акціонерного товариства, корпоративні права учасника товариства з обмеженою відповідальністю не посвідчуються акціями або іншими цінними паперами, а самі частки в статутному капіталі ТОВ не є об’єктами цивільних прав. Звідси складнощі, пов’язані з можливістю розділу корпоративних прав учасників ТОВ.

Потрібно сказати, що судова практика в цьому питанні дуже різнорідна. Так, в одних випадках суди задовольняли позови про поділ частки в ТОВ між подружжям у рівних частинах, в інших – про не включення частки в ТОВ в спільно нажите майно; у третіх – про компенсацію частини вартості частки другому з подружжя.

На нашу думку, практика поділу частки в ТОВ між подружжям є свідомо помилковою, адже суд не може своїм рішенням зобов’язати інших учасників ТОВ прийняти нового члена, а значить можливість виконання такого судового рішення досить сумнівна. Те ж саме можна сказати про виплату тому з подружжя, хто не є учасником ТОВ, частини статутного капіталу пропорційно половині частки іншого подружжя, оскільки ми вже з’ясували, що статутний капітал є власністю господарського товариства, а не його учасників.

У той же час, Верховний суд у своїй Постанові Пленуму “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.11.2007 р. роз’яснив судам, що, виходячи зі змісту частини 2, 3 ст. 61 СК, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім’ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. Крім того, при використанні одним з подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК інший має право на компенсацію вартості його частки.

Зокрема, апеляційний суд Київської області у справі №22-ц-4523/12 22-ц/1090/6053/12 у своєму рішенні від 16 жовтня 2012 прийшов до висновку, що хоча внесок до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, і ні сам вклад, ні корпоративні права на засноване відповідачем ТОВ не підлягають поділу, позивачка має право на компенсацію в розмірі половини внеску відповідача до статутного фонду ТОВ.

Розглядаючи подібний позов, Печерський районний суд м. Києва у справі №2-747/12 відмовив позивачці у компенсації вартості корпоративних прав у ТОВ на тій підставі, що вона не надала суду доказів того, що внесок до статутного фонду був зроблений за рахунок спільних коштів подружжя, адже на той момент вони вже проживали роздільно і фактично шлюбні відносини між ними припинилися.

Таким чином, можна зробити висновок, що все на що може розраховувати другий з подружжя при «розділі» корпоративних прав у ТОВ – це компенсація половини вартості внеску до статутного фонду такого товариства, за умови, що такий внесок був здійснений за рахунок спільних коштів подружжя і при цьому був порушений порядок відчуження спільного майна, встановлений статтею 65 СК.

У зв’язку з цим, існують ряд питань корпоративного права, на які немає однозначної відповіді. Зокрема, це питання наступного змісту:

• Чи є корпоративні права об’єктом права спільної сумісної власності подружжя?
• Чи можливий «розділ» корпоративних прав?

Для того, щоб отримати відповіді на ці питання, необхідно визначити саму природу корпоративних прав.

Згідно з ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України (далі – ГКУ) корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Аналізуючи дану норму, можна зробити наступний висновок: внесення грошових внесків засновниками товариства є одним із джерел формування майна цього товариства і включається в його статутний капітал як внесок, а засновник, в свою чергу, з моменту вчинення зазначених дій набуває корпоративні права, які включають в себе права: на управління справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, участь у розподілі прибутку товариства і одержання відповідної його частини, а також на отримання грошових коштів у разі ліквідації товариства у відповідності до чинного законодавства та при виході, зокрема з товариства з обмеженою відповідальністю, право на виплату вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі.

У ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України (далі – СКУ) передбачено, що об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

З ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) випливає, що майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.

Виходячи з норм чинного законодавства України майновим правом учасника будь-якого господарського товариства є право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди), а також право на отримання грошових коштів у разі ліквідації товариства та право на виплату вартості частини майна товариства, пропорційної його частці в статутному капіталі, при виході учасника з товариства. У цій частині корпоративні права є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя і можуть бути розділені між подружжям. Дане твердження відповідає позиції Верховного Суду України, викладеною в п. 28 Постанови № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі – Постанова ВСУ).

Також слід зазначити, що в господарських організаціях, де немає корпоративних прав, суди дотримуються іншої неоднозначної позиції з цього приводу.

Згідно п.29 Постанови ВСУ майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший чоловік має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

У свою чергу, Конституційний суд України дотримується зовсім протилежної позиції. У резолютивній частині Рішення Конституційного суду України від 19 вересня 2012 року, прийнятого у справі №17-рп/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України, зазначено: «В аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 61 Сімейного кодексу України слід розуміти так, що статутний капітал і майно приватного підприємства є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ».

Враховуючи неоднозначну правову позицію двох найвищих судових органів, на наш погляд, слід дотримуватися правової позиції саме Конституційного суду України.

Оскільки, виходячи з положень ст. 150 Конституції України, до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

При вирішенні питання про поділ майна у вигляді акцій, частки у фондах корпоративних господарських організацій судам слід виходити з того, що їх поділ відбувається залежно від виду юридичної особи, організаційно-правової форми її діяльності, характеру правовідносин подружжя із цим суб’єктом.

Відповідно до ст.177 ЦК об’єктами цивільних прав є речі, в тому числі гроші та цінні папери.

Згідно зі ст.6 закону «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 №3480-IV акція є іменним цінним папером, який посвідчує майнові права його власника щодо акціонерного товариства, а також немайнові права, передбачені законодавчими актами, що регулюють питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Акції можуть бути об’єктом права спільної сумісної власності й предметом поділу між подружжям, якщо вони були придбані за їх спільні кошти.

Стаття 12 закону «Про господарські товариства» від 19.09.91 №1576-XII установлює, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виходячи зі змісту чч.2, 3 ст.61 СК, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя в інтересах сім’ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.

У разі використання одним з подружжя спільних коштів усупереч ст.65 СК інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

Відповідно до положень стст.57, 61 СК, ст.52 ЦК майно приватного підприємства чи фізичної особи — підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший з подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 13.02.2015 позов про стягнення частини доходу, отриманого під час комерційного використання майна, яке перебуває у спільній сумісній власності, задоволено частково.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення частини доходу, отриманого під час комерційного використання майна, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог ст.368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Частиною 1 ст.369 ЦК передбачено, що співвласники майна, яке є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, а тому є підстави для стягнення з відповідача частини доходів від використання майна.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 21.05.2015 рішення суду першої інстанції скасоване. У задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд апеляційної інстанції ухвалив, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки не доведені жодними належними та допустимими доказами. Підстави для стягнення частини доходу, отриманого відповідачем у результаті комерційного використання майна, відсутні. Висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову за відсутності в матеріалах справи доказів будь-яких домовленостей про спільну діяльність між сторонами є недоведеним та грунтується на припущеннях.

Рішенням Кіровського районного суду м.Кіровограда від 28.05.2014 позов про розподіл доходів від спільного сумісного майна подружжя задоволено частково. Визнано за позивачем право на отримання 1/2 частини доходів, отриманих відповідачем від володіння спільним сумісним майном подружжя — комплексом будівель. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1/2 частини доходів, одержаних від володіння та розпорядження спільним сумісним майном подружжя за період з 1.01.2007 до 30.06.2011 в сумі 300814,25 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на 1/2 частини доходів, отриманих відповідачем від користування комплексом будівель. Крім того, суд уважав доведеним розмір одержаного відповідачем у такий спосіб доходу та виходив з того, що згідно із ст.359 ЦК доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, а також з того, що фактично позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування упущеної вигоди (п.2 ч.2 ст.22 ЦК).

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 12.08.2014 рішення суду першої інстанції від 28.05.2014 скасовано, в позові відмовлено.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що суд першої інстанції, на порушення вимог ст.212 Цивільного процесуального кодексу, дав неналежну оцінку висновку експерта та безпідставно вважав, що отримана суб’єктом підприємницької діяльності виручка в сумі 601628 грн. є доходом від використання спільного майна подружжя. Суд ухвалив рішення про стягнення на користь позивача отриманої виручки від підприємницької діяльності фізичної особи за період після розірвання шлюбу.

Суд першої інстанції не врахував правової позиції ВС, викладеної в постанові від 2.10.2013 (справа №6-79цс13), згідно з якою майно фізичної особи — підприємця, що придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність (відповідно до ст.57 СК), а не як об’єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання стст.60, 61 СК. Інший же з подружжя має право тільки на частку одержаних у період шлюбу доходів від цієї діяльності.

Як бачимо, проблема поділу корпоративних прав подружжя залишається відкритою, існує питання щодо неможливості реалізувати окремі рішення суду на практиці. Хоча Рішення № 17-рп/2012 є цілком справедливим з точки зору поділу між подружжям набутого за час шлюбу майна, разом з цим факт прийняття цього рішення потребує додаткових роз’яснень саме в контексті корпоративних відносин і відсутність таких роз’яснень й далі породжуватиме суперечливу судову практику.