Боргові відносини між фізичними особами

Кожен із нас неодноразово набував статусу позикодавця та позичальника. У випадку якщо у вас, в черговий раз, виникла необхідність «позичити» своєму другові суму коштів, що так йому необхідна, то з точки зору права ви маєте справу з договором позики. Про те як правильно оформити такі відносини та як вберегти себе від ризиків відмови від повернення коштів зі сторони позичальника ви зможете прочитати далі.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч. 1 ст. 1046 ЦКУ). Відповідно, предметом договору позики можуть бути:

• грошові кошти;
• інші речі, визначені родовими ознаками (тобто такі, що мають ознаки, властиві всім речам того ж роду, та вимірюються числом, вагою, мірою).

Положеннями чинного Цивільного кодексу України не встановлено жодних обмежень за сумою грошових коштів або кількістю речей, які можуть надаватися в позику, а також за цілями їх використання. У даній статті ми зосередили свою увагу саме на грошових позиках.

Договір позики є доволі поширеним інструментом. Позика відрізняється від кредиту, тим, що кредит має право надавати виключно фінансова установа, яка має відповідні дозволи та ліцензії, і саме такий вид діяльності як надання кредиту є комерційною діяльністю банків та фінансових установ, які отримують винагороду за надання кредиту у розмірі встановлених процентів за його користування. Позика ж надається фізичними або юридичними особами, в силу своїх фінансових можливостей у різних життєвих випадках та потребах за рахунок власних коштів або інших речей, які визначені родовими ознаками.

Зазвичай позика оформляється сторонами в усній формі і без свідків, що в результаті унеможливлює пред’явлення правомірної вимоги про своєчасне повернення грошей, так само як звернення до суду щодо стягнення її у судовому порядку. З метою захисту своїх інтересів позика повинна бути оформлена шляхом укладення письмового договору між двома фізичними особами. Згідно із статтею 1047 Цивільного кодексу України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 (десять) раз перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Оформлення позики шляхом підписання боргової розписки є найбільш поширеним інструментом, що використовують фізичні особи для захисту своїх інтересів.

Разом з тим неточності в оформленні боргової розписки призведуть до тих самих наслідків, що і її відсутність. Так у справі № 194/1126/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду досліджував питання стягнення боргу за розпискою:

«ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБИ_2 про стягнення боргу. Позовні вимоги мотивовані тим, що він позичив ОСОБІ_2 грошові кошти в сумі 22 200,00 доларів США, що підтверджується борговою розпискою, відповідно до якої ОСОБА_2 зобов’язується виплатити суму боргу до 30 квітня 2018 року, але у визначений час гроші не повернула. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровській області, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що по своїй правовій природі розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається позичальником позикодавцю за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником коштів в борг із зобов’язанням її повернення та дати отримання коштів. Суд першої інстанції вказав, що згідно з розпискою від 24 квітня 2018 року, складеною російською мовою, ОСОБА_2 зобов’язалася виплатити суму боргу 22 200,00 доларів США до 30 квітня 2018 року. При цьому зміст розписки не містить відомостей про передачу ОСОБОЮ_1 грошових коштів та отримання ОСОБОЮ_2 цих грошових коштів. ОСОБОЮ_1 не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачу.

            Висновок Верховного суду: Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає позичальник позикодавцю за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від позичальника певної грошової суми або речей. Аналіз ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником. У справі, що переглядається, суди встановили, що зміст розписки 24 квітня 2018 року не містить відомостей про передачу ОСОБОЮ_1 грошових коштів та отримання ОСОБОЮ_2 цих грошових коштів та ОСОБОЮ_1 не надано суду жодних належних та допустимих доказів та підтвердження факту передачі коштів ОСОБІ_2. За таких обставин, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог. Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін».

Наступну справу, яку ми розглянемо є справа у якій боргову розписку було складено належним чином. Верховний суд у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц визначив наступне:

«За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов’язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки. Суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши те, що ОСОБА_2 не виконав умов укладеного із ОСОБОЮ_1 договору позики, оформленого розпискою, факт власноручного підписання якої та отримання спірної суми коштів підтвердив у поданій 18 жовтня 2016 року до Франківського районного суду м. Львова позовній заяві про визнання, у тому числі й спірного правочину удаваним, оскільки у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернув, зробив правильний висновок, що ОСОБА_2 зобов’язаний сплатити ОСОБІ_1 суму основного боргу з урахуванням сум, визначених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Крім того, судами попередніх інстанцій правильно вказано, що ОСОБОЮ_2 не надано підтверджень, що між ним та ОСОБОЮ_1 виникли правовідносини із договору про спільну діяльність, а не із договору позики грошових коштів, бо вказана розписка містить відомості, що ОСОБА_2 отримав кошти із зобов’язанням повернення, а не отримав їх на іншій підставі, зокрема для здійснення спільної діяльності у визначеній сумі».

Останньою справою, яку ми розглянемо є справа у якій сформовано позицію, щодо належного повернення позики та документальну фіксацію виконання зобов’язання боржником. Верховний суд у постанові КЦС ВС від 12.11.2020 № 154/3443/18 визначив наступне:

«Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку про відмову у позові, оскільки наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане».

Підсумовуючи вищевикладене ми підготували для вас короткий опис та зміст належної боргової розписки:

• Прізвища, імена та по-батькові Позичальника та Позикодавця, їх місця реєстрації та фактичне місце проживання, РНОКПП та паспортні дані;
• Розмір позики та валюта у якій надається позика (в ч.1 ст. 192 ЦКУ визначено, що законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня, проте, це не забороняє сторонам зазначити у розписці суму у іноземній валюті, наприклад євро чи долар США, як розмір позики, який підлягає поверненню, за умови, що повернення цієї суми у іноземній валюті буде здійснюватися за еквівалентом в національній валюті за офіційним курсом Національного банку України гривні до іноземної валюти станом на день повернення позики);
• Зазначення факту отримання кошів Позичальником від Позикодавця та дату такого отримання;
• Визначення зобов’язання Позичальника повернути отриману суму коштів до конкретної дати або протягом визначеного строку (Варто зазначити, що якщо сторони не зазначили строк повернення позики, це не позбавляє права Позикодавця звернутися до Позичальника із письмовою вимогою у будь-який час. В такому випадку, позика має бути повернена Позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це);
• За погодженням сторін, у розписці може бути зазначено порядок повернення позики (наприклад частинами щомісяця до 15 числа поточного місяця або всю суму до конкретної дати);
• За погодженням сторін, у розписці може бути зазначено розмір і порядок отримання Позикодавцем процентів за користування предметом позики Позичальником.

Останнім правовим аспектом відносин, що виникають на підставі договору позики, який ми сьогодні розглянемо є оподаткування. Відповідно до п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, поворотна фінансова допомога – це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення. Правовою основою для отримання позики або поворотної фінансової допомоги є договір позики. Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу України, відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платниками податку є фізична особа – резидент, яка отримує, зокрема, доходи з джерела їх походження в Україні. Об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 ПКУ). Так, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається, зокрема:

• основна сума кредиту, що отримується платником податку (протягом строку дії договору), у тому числі фінансового кредиту, забезпеченого заставою, на визначений строк та під проценти (п.п. 165.1.29 п. 165.1 ст. 165 ПКУ);
• основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому або основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку (п.п. 165.1.31 п. 165.1 ст. 165 ПКУ).

Враховуючи викладене, основна сума позики та поворотної фінансової допомоги, що отримується фізичною особою на підставі укладеного договору, протягом дії такого договору не є об’єктом (базою) оподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором та не відображається у річній податковій декларації про майновий стан і доходи.   Разом з цим, якщо позика або поворотна фінансова допомога не повертається фізичною особою у термін, який визначений договором, то сума такої позики і допомоги включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу фізичної особи як інші доходи та оподатковується податком на доходи фізичних осіб, визначеними п. 167.1 ст. 167 ПКУ, і військовим збором. При цьому зазначений дохід відображається у графі «Інші доходи» річної податкової декларації про майновий стан і доходи.