Шлюбний договір – на що звертати увагу?
Шлюбний договір є досить гнучким інструментом, за допомогою якого подружжя може врегулювати майнові питання між собою.
Практика показує, що найчастіше шлюбний договір укладається для того, щоби застрахувати себе на випадок розлучення, або ж для виведення майна, набутого під час шлюбу, з-під статусу спільної сумісної власності, з інших мотивів.
Побутує думка, що якщо подружжя вже вирішило укласти шлюбний договір, то в ньому сторони можуть на власний розсуд та без жодних обмежень визначати статус майна, яким вони володіли до шлюбу, визначити кому і яке саме майно, набуте в шлюбі, буде належати, а також – будь-які інші фінансово-майнові питання подружжя.
Таке бачення не цілком відповідає нормативному регулюванню шлюбного договору в Україні та сформованій у зв’язку з цим судовій практиці.
У цій публікації ми розповімо, на що потрібно звернути увагу у шлюбному договорі, аби реально захистити свою особисту приватну власність та/або надати майну, яке буде набуте в період шлюбу, статусу особистої приватної власності, а також не стати жертвою майнових посягань у випадку розлучення.
І моє, і наше
Перше, що ми радимо – чітко розподілити, яке майно належить виключно Вам особисто і яке належить вам як подружжю (на праві спільної сумісної власності – таке майно за загальним правилом, встановленим Сімейним кодексом України, належить подружжю в рівних частках, тобто, ділиться рівно навпіл між чоловіком та дружиною).
Більшість людей звикли думати, що все майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить їм обом, навіть якщо кошти на це майно були надані тільки одним з подружжя. Принаймні, саме так звучить ст. 60 Сімейного кодексу: “Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини… самостійного заробітку”. Якщо виходити із буквального розуміння цієї норми, то при розлученні все майно в усіх випадках ділилось би 50 на 50 між чоловіком та дружиною.
Однак, з цього правила є винятки. Зокрема, Верховний Суд України у постанові від 25 листопада 2015 року по справі № 6-2333цс15 зазначив, що визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто, якщо майно було придбано Вашим власним коштом під час шлюбу, воно не завжди автоматично переходить в режим спільної сумісної власності подружжя. Відповідно, позиція суду передбачає можливості для визначення за майном, набутим під час шлюбу, режиму особистої приватної власності. А це тільки підкріплює нашу пораду про чіткий розподіл майна.
Аналогічна позиція підтримується судами і зараз. Зокрема, цьогорічним прикладом з практики є постанова колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 12 лютого 2018 року по справі № 367/7867/16- ц. В ній суд визнав, що положення шлюбного договору, в яких прописані умови про те, яке майно належить кожному з подружжя на праві приватної власності у випадку розірвання шлюбу та умови, в яких наведено конкретний перелік такого майна, не порушують вимог чинного законодавства. Суд дійшов висновку, що норми сімейного і цивільного законодавства не містять заборони чи обмеження права сторін шлюбного договору у визначенні цими сторонами правового режиму майна, набутого ними до шлюбу.
Зберігайте платіжні квитанції та інші документи
Друге, що варто зробити – навести підтвердження в шлюбному договорі про те, що конкретне майно належить Вам особисто (куплено виключно за Ваші власні кошти, успадковане, отримане в подарунок тощо). Ця порада, знову ж, таки узгоджується з актуальною судовою практикою. Так, у вже згаданій вище постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року по справі № 6-2333цс15 суд, аналізуючи питання щодо належності квартири особі, взяв до уваги такі факти, що ця особа перед придбанням спірної квартири за декілька років до виникнення спору придбала іншу квартиру, потім її продала, а на отримані від продажу кошти дійсно придбала спірну квартиру та зробила ремонт в ній. Тобто, якщо є можливість підтвердити факт належності майна саме Вам – скористайтесь нею.
Оскільки, якщо не навести достатніх підтверджень належності майна Вам особисто, можна залишитись без нього. Зокрема, у постанові колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 05 червня 2018 року по справі № 22- ц/793/514/18 суд визнав, що наявності в шлюбному договорі положень, якими встановлюється правовий режим майна, яке належить кожному з подружжя окремо та майна, яке належить їм обом, недостатньо для того, щоб визнати за особою право приватної власності на відповідне майно.
Отож, що треба зробити – підготувати два чіткі переліки: майна, яке належить Вам особисто, та майна, яке є спільною сімейною власністю; чітко прописати підстави, які підтверджують той факт, що таке майно належить Вам особисто. Також можна додатково зазначити, що другий з подружжя визнає, що це майно належить саме вам, та не має ніяких претензій та посягань (ні зараз ні в майбутньому) щодо цього.
Не перегинати палку
Потрібно мати на увазі, що окремі положення шлюбного договору можуть бути визнані судом недійсними, якщо вони ставлять у “надзвичайно невигідне матеріальне становище” одне із подружжя (ч. 4 ст. 93 Сімейного кодексу). Ця норма часто критикується практиками як така, що не відповідає самій суті шлюбного договору, та як занадто оціночна. Адже, наприклад, розподіл майна 1 до 9 може бути несправедливим для “обділеного” із подружжя в одних обставинах, і надзвичайно щедрим в інших – залежно від вартості активів. Саме тому суд буде вирішувати в кожному окремому випадку, виходячи із конкретних обставин, чи може йти мова про несправедливість розподілу, передбаченого шлюбним договором. Але, потрібно бути готовим до того, що суд, ймовірно, візьме такі міркування до уваги, якщо шлюбним договором, наприклад, передбачено, що одне із подружжя залишається взагалі без нічого, або без житла, особливо, якщо це те із подружжя, у якого залишаються на утриманні діти.
Замість передачі майна – зміна його правового режиму
І, останнє, та чи не найважливіше: умови договору щодо квартир, будинків, земельних ділянок. Уникайте будь-яких формулювань, які б передбачали передачу у власність одного з подружжя нерухомого майна, оскільки такі положення суперечитимуть ч. 5 ст. 93 Сімейного кодексу (за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації).
Законодавець і сформована судова практика встановлюють заборону врегульовувати в шлюбному договорі питання переходу права власності на майно, яке підлягає державній реєстрації від однієї особи до іншої. Положення про перехід права власності можуть бути визнані судом недійсними, а відповідному майну буде наданий статус спільної сумісної власності за умови його набуття в період шлюбу. При цьому, змісту і суті шлюбного договору не суперечить, якщо в ньому буде врегульовано питання набуття лише одним з подружжя права власності на майно під час шлюбу.
Іншими словами – якщо, наприклад, квартира, придбана під час шлюбу, була зареєстрована лише на одного з подружжя (титульний власник), і саме ця ж особа залишається власником згідно умов шлюбного договору – тоді проблем не виникне. Якщо ж квартира зареєстрована за одним із подружжя, а шлюбним договором планується визначити її власником іншого з подружжя – таке положення шлюбного договору є нікчемним. У такому випадку замість шлюбного договору рекомендується укладати договір про поділ спільного майна згідно ст. 69 Сімейного кодексу України.